Одна з власниць запропонувала допомогти своїм вісьмом українським працівникам приїхати до Канади, але жоден з них не захотів поїхати.
“Вони відчували, що можуть бути кориснішими там.”
Офіс Зенона Потічного знаходиться в Етобіко, але справжня робота відбувається за пів світу — неподалік від невеликого українського міста, яке зараз захоплене російськими військами.
Потічний — президент компанії Zhoda Petroleum і громадянин України, який виріс у Польщі, а згодом емігрував до Канади. Він інвестує у кілька нафтових проєктів на батьківщині, зокрема в родовище біля Прилук на півночі України, яке щодня видобуває близько 200 барелів нафти.
До розпаду СРСР це родовище було одним із найбільших нафтовидобувних майданчиків у радянській імперії. За оцінками, його надра містять близько мільярда барелів легкої якісної нафти.
У п’ятницю працівники Потічного повідомили йому, що російські танки перетинають територію нафтового родовища — суверенну українську землю. Це нагадало йому про ті давні часи.
“Ми бачимо повну катастрофу. Але ми вже бачили щось подібне,” — каже Потічний.
Крім того, він є президентом Канадсько-української торговельної палати (CUCC), яка об’єднує близько 230 компаній, що працюють в обох країнах.
Протягом останнього тижня багато з цих компаній намагалися встигнути перевірити місцезнаходження своїх працівників та захистити офіси в країні, яка раптово стала полем бою.
Інна Коган, яка виросла в Києві й емігрувала до Канади у 1994 році, має юридичну фірму в Торонто, яка допомагає українцям і росіянам з імміграцією до Канади. Вона також має супутній офіс у Києві, де працюють перекладачі, тьютори та консультанти, які допомагають з оформленням документів.
Напередодні війни Коган запропонувала допомогти своїм вісьмом українським співробітникам переїхати до Канади, але жоден із них не захотів залишити країну.
“Вони вважали, що можуть бути кориснішими там. Допомагати пораненим, підтримувати літніх людей. Вони хотіли залишитися з патріотичних міркувань,” — каже Коган.
Її співробітники покинули київський офіс і ховаються в бомбосховищах, оскільки російські колони підходять до околиць столиці.
Більшість ночей вони проводять під звуки бомбардувань і стрілянини. Деякі намагаються відволіктися роботою, тому Коган отримує від них листи навіть о 4–5 годині ранку за київським часом.
Хоча вона намагається підтримувати щоденний контакт із працівниками, з однією з них зв’язок було втрачено. Ця співробітниця мешкає в Харкові, де триває жорстока атака, і Коган не отримувала від неї жодного повідомлення з неділі.
“Це дуже тривожно. Востаннє, коли ми спілкувалися, вона розповідала, що, можливо, виїде з родиною в безпечніше місце. Сподіваюся, вона просто в дорозі, тому не виходить на зв’язок,” — сказала Коган.
Останні тижні Канадсько-українська торговельна палата намагалася допомогти компаніям і працівникам евакуюватися до Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.
Святослав Кавецький, виконавчий директор CUCC, розповідає, що активно допомагав у релокації бізнесів із канадськими зв’язками ще до початку вторгнення.
“Більшість канадських компаній в Україні насправді керуються українцями,” — каже Кавецький.
Для багатьох з них спостерігати, як росія знищує їхню країну, — це справжній жах.
“Це нестерпно. Я плачу без зупинки вже чотири дні. Іноді зупиняюсь, щоб зробити щось корисне, і знову повертаюсь до роботи, щоб хоч трохи відволіктись,” — каже Коган.
Потічний намагається залишатися оптимістом. Він навіть сподівається, що його нафтове родовище біля Прилук трохи затримало просування танків.
“Коли там мокро й сніжно, поле стає важкопрохідним. Ми давно збиралися його підлатати, але руки не дійшли,” — жартує він.
“Можливо, саме моє поле зупинило кілька танків.”
